На вашому рахунку не одна досить успішна стрічка. Але як ви вважаєте, з якого фільму почалась ваша професійна карʼєра?

Моя перша серйозна роль була в фільмі Дарії Онищенко «Істальгія». Я там зіграла Машу. І ця роль була, певно, найскладнішою. Тоді на зніманні все було вперше: перший повний метр, перші сцени з відомими акторами, навіть перші інтимні сцени, і вже потім перший кінофестиваль, на якому наш фільм отримав приз. Я інколи передивляюсь це кіно і, чесно скажу, не асоціюю себе з тією Вікою, якою я була. Це прикольно, адже я бачу свою трансформацію і величезну роботу над собою, яку я зробила за весь цей час. 

Певно кожен амбітний актор мріє про Голлівуд. Але хтось просто мріє, а хтось йде до цього. На вашу думку, чи можливо українським акторам пробитися і з’явитися на екрані в голлівудському фільмі? 

Я вважаю, що для людини можливо все, головне не сидіти і не чекати, коли щось прийде, а діяти. Однак, в акторській роботі це не зовсім так не працює. Удача і «опинитись в потрібному місці в потрібний час» не менш важливі! В мене є друзі в Лос-Анджелесі, які пов’язані з кіно напряму. Алісію Вікандер якось запросили на вечірку в Голлівуді і після цього вона отримала свою першу роль в англомовному кіно. Друга, який запросив Алісію туди, я дуже добре знаю. То ж сподіваюсь, що і мені посміхнеться доля. 

До речі, щодо долі. Ви брали участь у 12 сезоні шоу «Холостяк». Як так сталось, що ви вирішили піти у це шоу? Хотіли зустріти там свою долю? 

Я пішла на «Холостяк» через те, що хотіла зустріти ідеального чоловіка, якого навіть не треба шукати, для тебе його вже знайшли. Я сподівалась, що зустріну своє кохання, а чому б ні? Прийшла на кастинг, він був в два етапи. Спочатку я заповнила анкету, а потім мене покликали на живий кастинг і відразу затвердили. Хоча, зізнаюсь вам, у мене і не було сумнівів стосовно того, що я потраплю в шоу, адже я діамант цього проєкту (посміхається).

Кажете, що хотіли зустріти ідеального чоловіка, а яким він має бути? 

Риси такого чоловіка я точно не назву, а якщо почну, то ми не закінчимо і до наступного Різдва (сміється). Я вимоглива, адже мої роки і досягнення дають про себе знати. Я би точно не пов’язала своє життя з невдахою. А стосовно ідеалів - все живе недосконале, але мій чоловік дуже близький до ідеалу! В нас з ним максимальна гармонія.

Повернемось все ж до “Холостяка”. Глядачі бачать на екранах одне, але під час знімального процесу звісно відбувається набагато більше всього. Чи збігається ця “фінальна картинка” з реальністю, через яку ви проходили?

Ми знімали майже 24/7. Фізично весь матеріал не міг увійти до ефіру, але була певна сюжетна лінія, яку тримали для глядача. Мені, звичайно, хотілось, щоб мене показали більше, багато моїх жартів залишилися за кадром. 

Що для вас у шоу було найскладнішим? І чи реально зароджуються почуття на проєкті?

Найскладнішим була відсутність повноцінного 7-8 годинного сну і порушення мого розкладу дня. Мене це вибиває. Можливо, якби мені дали хоча б виспатись, то ті почуття, які зародились в епізоді в місті Дубай, могли б протриматись довше. Але хочу сказати, що зараз ми з Алексом спілкуємось як товариші. Не можу назвати наші стосунки близькими, але вони є. Мої почуття загасили ще на проєкті, тому ніхто з нас не намагався їх відновити. 

Коли ви покинули шоу, то написали великий пост щодо ситуації, яка склалась, і сказали, що монтаж був далеким від істини. Щоправда, зараз цього посту немає у вас в Instagram. Чому і що трапилось насправді? Ви самі вирішили піти з шоу? 

Я видалила цей пост через повагу до всієї команди проєкту “Холостяк”. Я дуже запальна людина, але вмію визнавати власні помилки. Так, дійсно, на 9 тижні я хотіла піти з проєкту через те, що на той час я вже не бачила перспективи наших с Алексом стосунків. Я навіть написала про це в своєму щоденнику, який вела на проєкті. Тоді я дуже втомилась і мені хотілось в спа. На жаль, в спа Алекс запрошував тільки Катю. 

Як ви вважаєте, глядачі в проєкті «Холостяк» побачили вас справжньою? І взагалі, яка ви в житті в колі близьких і друзів, і яка ви з незнайомцями?

Так, глядачі побачили мене абсолютно справжню. Моя стервозність була підсилена нагнітаючою музикою, без цього на телебаченні ніяк (посміхається). Так, я можу і до сліз довести, і на місце поставити, якщо мені не подобається ставлення до мене. На проєкті нікому не вдалось мене образити. Це може зробити тільки близька людина, яка знає мою душу. А зачепити - це інша справа і тут я можу дуже легко спалахнути, але так само легко відійти. 

В житті в мене дуже багато друзів. Мене оточують сильні люди, але ми не конкуруємо один з одним, скоріше, вчимось один у одного. А з незнайомими людьми я завжди ввічлива і привітна доти, поки не зачіпають моїх особистих кордонів. 

Щодо кордонів, то ви зараз в США. Хтось вважає, що тим, хто за кордоном переживає війну, їм легше. Хтось каже навпаки, що емоційно їм значно важче. А як вам в емоційному плані?

На початку війни, коли я знаходилась в США, а вся моя сім’я і друзі у бомбосховищі в Києві, я не могла спати і їсти. Я билась в істериці, а кожен раз, коли мама не відповідала на повідомлення протягом 10 хвилин, всередині мене вмирали клітини. Тоді мама мені сказала: «Доця, якби ти була тут, то зрозуміла б, що це не так і страшно, як ти собі уявляєш». А потім моя подруга, яка бачила відірвані кінцівки біля свого під’їзду, написала мені: «Вікуся, я рада, що ти цього всього не бачила, не відчувала вибухів і не чула сирен». Тому мені важко відповісти на це питання. Єдине, що можу сказати, що найважче нашим захисникам, які кожного дня виборюють для нас свободу. Вони - справжні Герої!